56 - 57

Для того щоб глибше підійти до проблеми розуміння, тут буде наведено уривок з вищезгаданого чудового педагогічного твору Жана Поля. Він містить дорогоцінні спостереження зі сфери виховання і досі звертав на себе невиправдано мало уваги. Вихователю він може дати значно більше, ніж багато загальновизнаних праць з педагогіки. Ось це місце. «Не бійтеся незрозумілих слів, навіть цілих речень; вираз вашого обличчя, інтонація, логічний наголос допоможуть зрозуміти половину сказаного, а завдяки цій половині згодом стане зрозумілою й решта. Для дитини інтонація – так само як для китайця або для світської людини – половина мови... Подумайте про те, що свою рідну мову діти насамперед вчаться розуміти і лише потім починають розмовляти нею, – як це буває і з нами при вивченні грецької або будь-якої іншої іноземної мови. Довіртеся розшифровці, що здійснюється в канцелярії часу, і самому зв’язку речей. П’ятирічна дитина розуміє слова «хоча», «проте», «все ж», «зате», «ще б пак»; але спробуйте пояснити їх – не дитині – її батькові! В одному лише слові «хоча» криється ціла філософія. Трирічна дитина розуміє вже досить складну мову восьмирічної, чому ж ви прагнете звузити своє мовлення до лепетання? Говоріть завжди кількома роками наперед (адже генії у своїх творах говорять з нами кількома століттями наперед). З однорічною дитиною говоріть як з дворічною, а з дворічною як з шестирічною – адже відмінності в розвитку зменшуються прямо пропорційно до років. Вихователь, який взагалі всі знання приписує навчанню, мав би подумати про те, що половину світу, його духовну половину (наприклад – моральні та метафізичні категорії), дитина вже несе в собі, що вона вже навчена цієї половини світу і що мова, яка має у своєму розпорядженні самі лише відображення матеріальних явищ, не може дати відображення духовної реальності – вона може їх лише висвітлювати. У спілкуванні з дітьми радість та впевненість у нашу мову мають привноситися від їхньої власної радості й упевненості. Навчаючи їх за допомогою мови, можна в них самих мови вчитися; їхнє словотворення є кумедним, але правильним».

Bezüglich der tieferen Grundlagen des Verstehens soll hier eine Stelle aus dem schon erwähnten ausgezeichneten Erziehungsbuche von Jean Paul angeführt werden. Überhaupt birgt dieses Werk goldene Anschauungen über die Erziehung und verdiente viel mehr berücksichtigt zu werden, als es geschieht. Es ist für den Erzieher viel wichtiger als manche der angesehensten Schriften auf diesem Gebiete. Die hier in Betracht kommende Stelle lautet: «Fürchtet keine Unverständlichkeit, sogar ganzer Sätze; eure Miene und euer Akzent und der ahnende Drang, zu verstehen, hellet die eine Hälfte, und mit dieser und der Zeit die andere auf. Der Akzent ist bei Kindern, wie bei den Chinesen und den Weltleuten, die halbe Sprache. - Bedenkt, daß sie ihre Sprache so gut, wie wir die griechische oder irgendeine fremde früher verstehen als reden lernen. - Vertrauet auf die Entzifferkanzlei der Zeit und des Zusammenhanges. Ein Kind von fünf Jahren versteht die Wörter; versucht aber einmal von ihnen eine Erklärung zu geben, nicht dem Kinde, sondern dem Vater! - Im einzigensteckt ein kleiner Philosoph. Wenn das achtjährige Kind mit seiner ausgebildeten Sprache vom dreijährigen verstanden wird, warum wollt ihr eure zu seinem Lallen einengen? Sprecht immer einige Jahre voraus (sprechen doch Genies in Büchern mit uns Jahrhunderte voraus); mit dem Einjährigen sprecht als sei es ein Zweijähriges, mit diesem als sei es ein Sechsjähriges, da die Unterschiede des Wachstums im umgekehrten Verhältnis der Jahre abnehmen. Bedenke doch der Erzieher, welcher überhaupt zu sehr alles Lernen den Lehren zuschreibt, daß das Kind seine halbe Welt, nämlich die geistige (zum Beispiel die sittlichen und metaphysischen Anschaugegenstände) ja schon fertig und bekehrt in sich trage, und daß eben daher die nur mit körperlichen Ebenbildern gerüstete Sprache die geistigen nicht geben, bloß erleuchten könne. Freude wie Bestimmtheit bei Sprachen mit Kindern sollte uns schon von ihrer eignen Freude und Bestimmtheit gegeben werden. Man kann von ihnen Sprache lernen, sowie durch Sprache sie lehren; kühne und doch richtige Wortbildungen, zum Beispiel solche, wie ich von drei- und vierjährigen Kindern gehört: der Bierfässer, Saiter, Fläscher (der Verfertiger von Fässern, Saiten, Flaschen) - die Luftmaus (gewiß besser als unser Fledermaus) - die Musik geigt - das Licht ausscheren (wegen der Lichtschere) - dreschflegeln, dreschein - ich bin der Durchsehmann (hinter dem Fernrohr stehend) -ich wollte, ich wäre als Pfeffernüßchenesser angestellt, oder als Pfeffernußler - am Ende werd' ich gar zu klüger - er hat mich von dem Stuhle heruntergespaßt - sieh, wie eins (auf der Uhr) es schon ist - und so weiter.»

56

Хоча розуміння до утворення розумових понять ми торкнулися в іншому контексті, ніж про нього йдеться в наведеному уривку, проте все сказане Жаном Полем про мову безпосередньо стосується предмету нашого розгляду. Структуру мови діти сприймають своєю душевною організацією, їм не потрібно інтелектуально розуміти закони її будови. Подібно до цього, для розвитку пам’яті вони повинні вивчати те, що лише з часом ⁵ стане доступним їхньому понятійному розумінню. Більш того, те, що сприйняте в цьому віці шляхом простого запам’ятовування, згодом буде краще засвоєно в поняттях; так, найкраще засвоюються правила тієї мови, якою людина вже розмовляє. Заперечення «заучування без розуміння» – не що інше, як матеріалістичний забобон. Дитині цілком достатньо на кількох прикладах познайомитися з початковими правилами множення (при цьому потрібно користуватися не рахівницею, а пальцями), а потім нехай вона вивчить напам’ять всю таблицю множення. Такий підхід відповідає природі людини, що формується. Але їй буде завдано шкоди, якщо занадто навантажувати розумову сферу в період, коли має розвиватися пам’ять. Як душевна здатність інтелект народжується лише після того, як дитина досягає віку статевої зрілості. До його настання не можна впливати на інтелектуальну сферу ззовні. Потрібно, щоб надбання людської думки дитина засвоювала через пам’ять; і лише згодом закарбоване в пам’яті має бути осмислене за допомогою понять. Таким чином, йдеться не про те, щоб людина брала до відому те, що вона спочатку зрозуміла, але про те, щоб вона розуміла те, що їй уже відомо, чим вона володіє завдяки пам’яті так само, як володіє вона завдяки їй своєю рідною мовою. Це загальний педагогічний принцип. Наприклад, з історією спершу слід знайомитися шляхом простого запам’ятовування, а потім вже давати її фактам понятійне оформлення. Потрібно спочатку як слід вивчити напам’ять те, що належить пам’ятати з географії, а потім вже складати поняття про географічні зв’язки та закономірності. Певною мірою все, що сприймається через поняття, має запозичуватися зі сховищ пам’яті. Чим більше дитина засвоїла просто напам’ять — перш ніж надати своїм знанням форму понять, — тим краще. Зрозуміло, звісно, що все це стосується саме цього віку, а не більш пізнього, коли зворотний шлях є більш правильним і бажаним. Утім, навіть і тоді багато залежить від особливостей душевної організації конкретної людини. Але в цьому віці неприпустимо висушувати душу великою кількістю розумових понять.

5. Сказане вище не можна вважати цілком зрозумілим, якщо висувається заперечення у тому сенсі, що і до періоду зміни зубів дитина володіє пам’яттю і т. д., а до досягнення віку статевої зрілості вона вже володіє пов’язаними з астральним тілом здібностями. Потрібно з’ясувати для себе, що як ефірне, так і астральне тіло дані від самого початку, вони лише оточені описаною вище захисною оболонкою. Саме захисна оболонка передає ефірному тілу, наприклад, здатність до настання періоду зміни зубів цілком по-особливому проявляти властивості пам’яті. Адже, ще перебуваючи під фізичною захисною оболонкою материнського лона, дитина вже володіє фізичними очима. І так само, як на очі, що знаходяться під захистом, не повинно розвиваюче впливати сонячне світло, так до періоду зміни зубів зовнішнє виховання не має впливати на формування пам’яті. Вільний розвиток пам’яті, що відбувається в цьому віці начебто сам по собі, буде цілком очевидним для спостереження, якщо вона (пам’ять) буде забезпечена поживою, але позбавлена турботи, що походить іззовні. Те саме справедливо і для віку, що передує настанню статевої зрілості, стосовно властивостей, носієм яких є астральне тіло. Вони мають отримувати живлення, проте, даючи його, не можна спускати з ока те, що говорилося про захисну оболонку, яка оточує астральне тіло. Одна річ – дбати ще до настання віку статевої зрілості про зародок розвитку, що перебуває в астральному тілі, інша річ – піддавати астральне тіло, що стало самостійним після настання цього віку, ззовні тому, що воно може перепрацювати без захисної оболонки. Це, звісно, тонка відмінність; але для того, хто її не відстежує, незрозумілою залишається й сутність виховання.

Zwar spricht diese Stelle von dem Verstehen vor dem verstandesmäßigen Begreifen auf einem anderen Gebiet als auf dem, wovon hier gerade die Rede ist, allein für das eben Besprochene gilt genau das, was Jean Paul von der Sprache sagt. Wie das Kind das Gefüge der Sprache in seinen Seelenorganismus aufnimmt, ohne die Gesetze des Sprachbaues dazu in verstandesmäßigen Begriffen zu brauchen, so muß der junge Mensch zur Pflege des Gedächtnisses Dinge lernen, von denen er sich erst später das begriffliche Verstehen aneignen soll ⁵.
Man lernt sogar das am besten hinterher in Begriffen fassen, was man in diesem Lebensalter erst rein gedächtnismäßig sich angeeignet hat, wie man die Regeln der Sprache am besten an der Sprache lernt, die man bereits spricht. Die Rede vom unverstandenen Gedächtnisstoff ist weiter nichts als ein materialistisches Vorurteil. Der junge Mensch braucht zum Beispiel nur die notwendigsten Gesetze des Multiplizierens an einigen Beispielen zu lernen, zu denen man keine Rechenmaschine braucht, sondern wozu die Finger viel besser sind, dann soll er das Einmaleins sich ordentlich gedächtnismäßig aneignen. Wenn man so vorgeht, berücksichtigt man die Natur des werdenden Menschen. Man versündigt sich aber gegen diese, wenn man in der Zeit, in der es auf die Bildung des Gedächtnisses ankommt, den Verstand zu sehr in Anspruch nimmt. Der Verstand ist eine Seelenkraft, die erst mit der Geschlechtsreife geboren wird, auf die man daher vor diesem Lebensalter gar nicht von außen wirken sollte. Bis zur Geschlechtsreife soll sich der junge Mensch durch das Gedächtnis die Schätze aneignen, über welche die Menschheit gedacht hat, nachher ist die Zeit, mit Begriffen zu durchdringen, was er vorher gut dem Gedächtnis eingeprägt hat. Der Mensch soll sich also nicht etwa bloß merken, was er begriffen hat, sondern er soll begreifen die Dinge, die er weiß, das heißt wovon er gedächtnismäßig so Besitz genommen hat, wie das Kind von der Sprache. In einem weiten Umfange gilt das. Zuerst rein gedächtnismäßiges Aneignen geschichtlicher Ereignisse, dann Erfassen derselben in Begriffen. Zuerst gutes gedächtnismäßiges Einprägen geographischer Dinge, dann Begreifen des Zusammenhanges derselben usw. In gewisser Beziehung sollte alles Erfassen in Begriffen aus dem aufgespeicherten Gedächtnisschatze genommen werden. Je mehr der junge Mensch schon gedächtnismäßig weiß, bevor es ans begriffliche Erfassen geht, desto besser... Es braucht wohl nicht ausdrücklich ausgeführt zu werden, daß dieses alles eigentlich nur gilt für das Lebensalter, von dem hier die Rede ist, nicht für später. Lernt man nachholend, oder sonstwie in einem späteren Lebensalter etwas, so kann natürlich der umgekehrte Weg der richtige und wünschenswerte sein, obwohl auch da noch manches von der Geisteskonstitution des Betreffenden abhängig gemacht werden muß. In dem besprochenen Lebensalter aber darf man den Geist nicht ausdörren durch die Überfüllung mit verstandesmäßigen Begriffen.

5.  Man würde das Obige nicht in seiner vollen Deutlichkeit verstehen, wenn man den Einwand machen wollte, daß doch das Kind auch vor dem Zahn wechsel Gedächtnis usw. habe und vor der Geschlechtsreife die Fähigkeiten, die an den Astralleib gebunden sind. Man muß sich da doch klarmachen, daß sowohl der Ätherleib wie der Astralleib vom Anfange an vorhanden sind, nur eben unter der obenbesprochenen schützenden Hülle. Gerade diese schützende Hülle befähigt zum Beispiel den Ätherleib, bis zum Zahnwechsel die Eigenschaften des Gedächtnisses ganz besonders zum Vorschein zu bringen. Aber es sind ja doch auch die physischen Augen am Kindeskeime schon vorhanden unter dessen schützender physischer Mutterhülle. Genau in dem Sinne, wie auf diese geschützten Augen nicht das äußere physische Sonnenlicht entwickelnd wirken soll, so nicht die äußere Erziehung auf die Ausbildung des Gedächtnisses vor dem Zahnwechsel. Man wird vielmehr bemerken, wie sich in dieser Zeit das Gedächtnis durch sich selbst frei entfaltet, wenn man ihm Nahrung gibt und noch nicht auf seine Entwickelung durch Äußeres sieht. So ist es auch mit den Eigenschaften, deren Träger der Astralleib ist, vor der Geschlechtsreife. Man muß ihnen Nahrung geben, aber immer im Bewußtsein der obigen Ausführungen, daß der Astralleib unter einer schützenden Hülle liegt. Es ist eben etwas anderes, die im Astralleib schon liegenden Entwicke-lungskeime vor der Geschlechtsreife zu pflegen und den selbständig gewordenen Astralleib nach der Geschlechtsreife demjenigen in der Außenwelt auszusetzen, was er ohne Hülle verarbeiten kann. Dieser Unterschied ist sicherlich ein subtiler; aber ohne auf ihn einzugehen, kann man das Wesen der Erziehung nicht verstehen.

57