65

У цій статті ми торкнулися лише деяких аспектів духовно-наукового підходу до виховання. Але й поставлена перед нею мета обмежувалася тим, щоб охарактеризувати покладене на цей підхід культурне завдання, успішність здійснення якого залежатиме від того, наскільки широкого визнання він дістане. Щоб визнання було справді широким, мають бути дотримані дві умови. По-перше, люди повинні перестати упереджено ставитися до духовної науки. Той, хто справді з нею знайомиться, швидко переконується в тому, що вона не є плодом хворої уяви. І хоча багато хто дотримується протилежної думки, їм не варто докоряти, адже завдяки здобутій у наш час освіті люди мимохіть починають з того, що роблять висновок, згідно з яким прихильники духовної науки можуть бути лише фантастами й мрійниками. При поверховому погляді і не виникне іншої думки: адже антропософія, яка виступає як духовна наука, і те, що сучасна освіта дає людям як основу для здорового розуміння життя, уявляються людині такими, що цілком суперечать одне одному. Лише внаслідок більш глибокого розгляду виявляється, наскільки суперечливими є сучасні погляди, якщо їх залишити без духовно-наукової основи, виявляється, що вони самі буквально вимагають цієї основи і не здатні довго проіснувати без неї. Друга умова пов’язана зі здоровим розвитком самої духовної науки. Учасники антропософського руху мають усвідомити, що вчення слід зробити максимально плідним щодо всіх сторін життя, що не можна обмежуватися самим лише теоретизуванням; тоді життя саме відкриється назустріч духовній науці. В іншому разі антропософію будуть як і раніше вважати своєрідним релігійним сектантством окремих диваків і мрійників. Але за умови її реальної та плідної діяльності у царині духовної культури неможливо, щоб духовно-науковому рухові надовго було відмовлено в розумінні та визнанні.

Es konnten hier nur einige Gesichtspunkte entwickelt werden für die Erziehung im geisteswissenschaftlichen Sinne. Es sollte aber auch nur der Hinweis daraufgegeben werden, welche Kulturaufgabe diese Vorstellungsart in dieser Richtung zu erfüllen hat. Daß sie solches vermag, wird davon abhängen, daß sich in immer weiteren Kreisen der Sinn verbreitet für diese Vorstellungsart. Daß dies geschehen könne, dazu ist allerdings zweierlei notwendig: erstens, daß man die Vorurteile gegenüber der Geisteswissenschaft aufgibt. Wer sich wirklich auf sie einläßt, der wird schon sehen, daß sie nicht das phantastische Zeug ist, als was sie viele heute noch ansehen. Solchen wird hier kein Vorwurf gemacht, denn alles, was an Bildungsmitteln unsere Zeit bietet, muß die Meinung "zunächst erzeugen, als ob die Geisteswissenschafter Phantasten und Träumer wären. Bei oberflächlicher Betrachtung kann man sich ein anderes Urteil gar nicht bilden, denn es scheint sich da der vollkommenste Widerspruch zu ergeben zwischen der als Geisteswissenschaft auftretenden Anthroposophie und allem, was die Bildung der heutigen Zeit dem Menschen als Grundlage zu einer gesunden Lebensauffassung an die Hand gibt. Erst einer tieferen Betrachtung enthüllt sich, wie tief widerspruchsvoll die Ansichten der Gegenwart ohne diese Grundlage der Geisteswissenschaft bleiben müssen, ja, wie sie diese Grundlage durch sich selbst geradezu herausfordern und auf die Dauer ohne sie gar nicht bleiben können. Das zweite, was notwendig ist, hängt mit einer gesunden Entwickelung der Geisteswissenschaft selbst zusammen. Erst dann, wenn in anthroposophischen Kreisen überall die Erkenntnis durchgedrungen sein wird, daß es darauf ankommt, die Lehren in der weitgehendsten Art für alle Verhältnisse des Lebens fruchtbar zu machen, nicht bloß über sie zu theoretisieren, dann wird sich auch das Leben verständnisvoll der Geisteswissenschaft erschließen. Sonst aber wird man fortfahren, die Anthroposophie für eine Art religiösen Sektierertums einzelner sonderbarer Schwärmer zu halten. Wenn sie aber positive nützliche Geistesarbeit leistet, dann kann der geisteswissenschaftlichen Bewegung die verständnisvolle Zustimmung auf die Dauer nicht versagt werden.

65